Нікополь, який отримав статус міста-Героя, продовжує жити в умовах постійної небезпеки: над будинками не припиняють пролітати ФПВ-дрони, лунають вибухи, працює артилерія. Попри це місцеві підтримують звичний розпорядок – ходять на роботу, займаються навчанням і домашніми справами. Про щоденність усього за 5 км від противника йдеться у цьому матеріалі.
Дорога з Дніпра до Нікополя триває приблизно півтори години, але відчуття після приїзду кардинально змінюються. Хоча поїздки нашої знімальної групи в цей регіон не перші, саме тут небезпека відчувається гостріше, адже протилежний берег – менш ніж за п’ять кілометрів, і складається враження постійного спостереження з боку російських позицій.
Проведення роботи в таких умовах ускладнюється безперервними укриттями. Під час зйомки доводилося регулярно перевіряти чати, де повідомлення про потенційну атаку з’являлися майже щохвилини, що вимушувало постійно контролювати ситуацію.
Порятунком стала близькість гімназії з укриттям. До сховища запросила працівниця закладу пані Олена, яка допомогла нам сховатися і дала можливість продовжити роботу.
За словами Олени, минув місяць після попереднього обстрілу, і про нього досі нагадує велика вирва на території навчального закладу. Вона провела коротку екскурсію: колишній гамірний навчальний простір тепер лишився порожнім і тихим, а краєвид, який ще до повномасштабної війни викликав захоплення, перетворився на джерело тривоги.
«Не дають працювати нам окупанти, знову загроза артобстрілу, і щойно десь дрон вдарив», – пояснила Олена.
На цій вулиці під час останньої атаки пошкоджень зазнали й житлові будинки. Ми поспілкувалися з Надією Василівною, у якої уламки перебили паркан і вибили шибку.
Поруч розташоване помешкання Ольги Павлівни, що стоїть майже на самому березі Каховського водосховища. Саме там вона пережила черговий удар.
«Я тут сиділа, як то кажуть, могла б і пам’ятником залишитися. Усе повилітало, скло – дірки всюди. А я пішла в іншу кімнату і чую: хлопок був негучний, а потім – скло. Я така: ой… Тут на диванчику лежала, а потім думаю: нічого собі, прикрилася», – пригадує жінка.
Чергове сповіщення про повітряну тривогу пролунало раптово, і через нестабільний зв’язок інформація доходила із запізненням. За кілька секунд після сигналу почувся вибух.
Попри це, у центральній частині Нікополя триває звичне життя. Громадський транспорт рухається, люди відвідують свої справи, а на зупинках мешканці, навіть чуючи поодинокі звуки вибухів, продовжують спокійно чекати на транспорт.
Нікополь залишається містом-Героєм, і наша поїздка показала стійкість та силу його жителів, загартованих війною.