Різдвяні свята в Україні традиційно були не одним днем у календарі, а довгим і насиченим періодом із власною логікою, ритуалами та сенсами. Про те, як саме святкували Різдво і що стояло за звичаями, розповіла наукова співробітниця історичного музею імені Дмитра Яворницького Світлана Івлева.
За її словами, різдвяний цикл вирізнявся особливою емоційністю та тривалістю. Це був час щирості, веселощів і спільного проживання радості після завершення хліборобського року та тривалого Пилипівського посту.
«Вони відрізняються великою щирістю, веселістю, тривалістю і це цілком зрозуміло, бо хліборобський рік закінчений, врожай зібраний, дуже великий Пилипівський піст закінчується і відкривають ці свята святом Андрія», – пояснила науковиця.
Передріздвяні свята і молодіжні традиції
Початком святкового періоду вважали день святого Андрія. Це було парубоцьке свято, під час якого хлопцям дозволяли значно більше, ніж зазвичай. Молодь могла пустувати, і такі витівки не викликали осуду громади.
«Наприклад, можна було розібрати ворота і винести за село. А якщо господар не пускає доньку на вечорниці, то могли розібрати клуню або навіть воза поставити на дах. І це сприймалося спокійно – таким веселим був початок різдвяних свят», – розповіла Світлана Івлева.
Після Андрія наставало дівоче свято – день Варвари. Воно було стриманішим, однак і тут ішлося про знайомства та пошук пари.
«Хлопців усе одно запрошували, бо треба було шукати пару. Покликання цих свят у тому, щоб молоді люди приглядалися один до одного. Пару треба було знайти обов’язково, адже культ подружнього життя в Україні був завжди», – зазначила вона.
Окреме місце в передріздвяному календарі посідав день святого Миколая. А далі громада переходила до ретельної підготовки самого Різдва.
Дідух, солома і святковий стіл
До Святвечора готувалися заздалегідь. Обирали продукти, заготовляли колосся для дідуха – лише найкраще, добірне. Увечері 24 грудня дідух заносили до хати, а підлогу застеляли соломою.
«Це дійства, які покликані були залучити добробут та майбутній врожай, хліборобську вдачу», – пояснила науковиця.
На святковому столі обов’язково мали бути 12 страв. Існував і символічний родинний обряд, пов’язаний із достатком.
«Господар ховався за стіл, а мати питала дітей: “Бачите батька?”. Діти відповідали: “Не бачимо”. І тоді казали: “Дай боже, щоб ви так і наступного року не бачили”», – розповіла Світлана Івлева.
Ці слова означали побажання такого ж щедрого столу й у наступному році.
Символіка дідуха і зв’язок із предками
Дідух мав не лише господарське, а й глибоке сакральне значення. Він символізував і зерно, і подяку за зібраний врожай, і надію на майбутній.
«З дуже давніх часів вважалося, що в дідуху перебувають духи предків. Це важливий сегмент різдвяних свят – зв’язок із тими, хто пішов. Вірили, що цього вечора межа між світами стає найтоншою, і предків чекали в гості, намагалися задобрити», – зазначила науковиця.
Колядування і різдвяні ворожіння
Невід’ємною частиною різдвяного періоду були ворожіння. Їх вважали найточнішими і проводили саме в ці дні.
«Дівчата ворожили на майбутніх наречених. Хлопці також ворожили, бо для чоловіка майбутня дружина – теж дуже важливо», – сказала Світлана Івлева.
Ще один звичай, який дійшов до наших днів, – колядування. Воно починалося з появою різдвяної Зірки, коли родина сідала до столу.
«Молодь йшла колядувати, бажала господарям добробуту, носила зірку, збирала гостинці. Важливою частиною свят був Вертеп», – зазначила вона.
Головним сенсом Святвечора, за словами науковиці, було родинне єднання. За стіл мали зібратися всі, хто мав таку можливість.
«Це був символ неперервності, міцності людського роду – разом і живі, і в очікуванні предків», – підсумувала Світлана Івлева.
