Щодня Дніпропетровщина стає прихистком для людей, які залишають прифронтові селища через обстріли. Волонтери гуманітарної місії «Проліска» забирають тих, хто не може самостійно виїхати, та доставляють до транзитних центрів, де люди отримують тимчасовий прихисток, гарячу їжу та базову допомогу.
Журналісти ДніпроTV відвідали прифронтові громади та центри підтримки у Павлограді і Волоському, щоб побачити, як проходить евакуація на власні очі. «Сьогодні команда «ДніпроTV» разом із волонтерами гуманітарної місії «Проліска» їде до прифронтових громад Дніпропетровщини задля евакуації мирного населення», — розповіла журналістка Анастасія Васько.
Евакуація з прифронтових територій
Дорогою журналісти знайомляться з Андрієм, волонтером і водієм за сумісництвом, який евакуює цивільних уже два роки:
«Найчастіше це Покровське, селище. По цьому напрямку — вся Межівська громада, населені пункти. Там Покровське, взагалі весь Синельниківський район, який прифронтовий. Зараз в середньому 20–25 людей ми вивозимо на день. Майже з Дніпропетровської області, іноді буває з Донецької», — розповів Андрій.
Він додає: «Моя думка така: ми взагалі народились на цьому світі, щоб допомагати один одному, незважаючи на обставини».
У Шахтарському евакуація триває. Журналісти бачили, як забрали одну родину — жінку із двома дітьми, а також двох поранених жінок. Деякі з евакуйованих відмовляються спілкуватися.
Ірина зі сльозами проводжає доньку Олену з 5-річним онуком. Вона та чоловік поки залишаються, адже великі магазини та банки ще працюють, а малий бізнес закривається. «Багато виїжджає. У нас було багато переселенців з прифронтових районів, але зараз і вони виїжджають», — ділиться Ірина.
Життя у транзитних центрах
Евакуйованих привозять до центру у Павлограді, де оформлюють документи та надають підтримку. Олена та син поїдуть до родичів у Самар, а далі — до Львова. Для тих, хто не має планів або місця, пропонують залишитися до трьох діб або надати альтернативне розселення.
«Ми оформлюємо людину та видаємо талончик. За ним можна отримати грошову допомогу, гуманітарні набори, засоби особистої гігієни, постільну білизну, харчові набори та ланчбокси. Також надається фінансова, юридична та психологічна допомога», — зазначила координаторка Валентина Багрімова.
У центрі журналісти зустріли Валентину та Ганну із Новопавлівки, чий дім знищено постійними атаками. «Там уже неможливо було жити. Хат немає, води немає, світла немає. Загалом — нежила зона», — розповіли вони.
Напередодні ворожого удару Валентина вийшла набрати води — одяг, який була на ній, став усім її майном. Жінки дісталися Межової на велосипедах, звідки їх забрали волонтери. У центрі вони отримали постіль, їжу та фінансову допомогу, готуються до розселення у Рівненській області.
Волоський центр підтримки
Центр у Волоському працює попри тимчасові відключення електроенергії. Тут так само надають тимчасовий прихисток, гарячу їжу та необхідну допомогу. Марія з Гаврилівки розповідає про руйнування її дому після авіабомби:
«Хати дрижать, земля дрижить, усе дрижить… Часто прилітає. Коти і собаки залишилися, усе залишилося. Дуже шкода всього», — ділиться Марія.
Їй запропонували модульне містечко на Київщині. «Сподіваюсь, що повернуся назад. Хочу, щоб усе якнайшвидше закінчилося. А тому путіну бажаю, щоб усі ці хати, які порозбивали, були йому на всьому тілі — на його онуках та правнуках», — додає вона.
Від відкриття центру наприкінці серпня тут прийняли майже 6,5 тисяч людей. «У нас є душ, чиста постіль, кімнати для розміщення, гаряче харчування, медичні послуги та психолог. Юристи допомагають відновити документи», — розповідає комендантка Аліна Онищенко.
Попри втрати та страхи, переселенці зберігають віру у краще та мріють повернутися додому, жити у мирній країні та відновити зруйноване життя.