Свобода має ім’я, і сьогодні це ім’я — Кирило Політун. На фасаді рідної гімназії бійця була урочисто відкрита меморіальна дошка. Кирило навчався тут з першого класу. Коли почалася повномасштабна війна, він без вагань став на захист країни. Бійцю, який віддав життя, обороняючи Бахмут у березні 2023 року, присвятили цей пам’ятний знак. Його позивний — Фенікс — тепер закарбований у камені, аби майбутні покоління пам’ятали, яку ціну платить Україна за свою свободу та незалежність.
Меморіальну дошку на стіні школи, де Кирило вчився від 1-го до 11-го класу, відкрили його рідні та побратими. «Для нас це не просто подія, це вшанування справжнього героя, людини, яка залишила відбиток у серцях усіх, хто його знав», — зазначили присутні.
«Війна показує, хто є хто. Кирило був одним із тих, хто ніколи не відмовлявся від жодного завдання, завжди брав на себе відповідальність. Його хоробрість і безстрашність здивували всіх. Це була людина, яка ніколи не говорила: “Не хочу цього робити”. Його відданість справі, його мужність — це те, що ми завжди пам’ятатимемо», — згадує побратим Кирила Віталій.
Меморіальна дошка на честь Кирила встановлена на стіні школи, де він вчився. Тепер його ім’я назавжди буде асоціюватися з місцем, де він пережив свої найкращі та найскладніші моменти життя. Йому завжди буде 30.
Під час урочистої церемонії прапор, що покривав дошку, зняли рідний батько і вітчим Кирила. Вони розповіли, як Кирило без вагань приєднався до лав армії на початку великої війни.
«Це було природно для нього. Він і його товариші відчували, що мають захищати нашу країну. Вже 25-го лютого вони були в Самарському військкоматі, бо саме там формувалася територіальна оборона. А 26-го він вже став військовим», — згадує хрещена Кирила та вчителька Наталя Бондаренко.
У складі 3-ї штурмової бригади Кирило був піхотинцем. Він виконував усі завдання, не шкодуючи себе. Загинув внаслідок артилерійського обстрілу під час оборони Бахмута.
«Він загинув від прямого влучання. Спочатку він був зниклим безвісти, але завдяки ДНК експертизи було підтверджено його особу. Кирило загинув 26 березня 2023 року, а поховали його лише 26 лютого 2025 року», — розповідає Наталя Бондаренко.
Рідні і друзі згадують Кирила як вольового і справедливого чоловіка, який мав великі плани на майбутнє, але війна не дала йому шансу їх здійснити. Він мріяв про родину і дітей, а також планував відкрити власну справу.
«Це велика втрата для нас. Він був чудовою людиною: доброзичливою, чесною, відвертою. Він завжди відстоював правду, навіть коли це було нелегко», — зазначила директорка Дніпровської гімназії Надія Рипік.
«Такі люди, як він, рідкість. Якби таких було більше, наш світ був би кращим», — додала хрещена Кирила Наталя Бондаренко.
Місце, де Кирило переживав свої перші успіхи та невдачі, тепер стало місцем пам’яті про його незламність та мужність. Вшанувати його прийшли рідні, побратими, учні та представники місцевої влади.
«Для нашої нації та для Дніпра дуже важливо пам’ятати про кожного загиблого захисника. Ми повинні шанувати їхню пам’ять та приклад відданості. Це воїни, які борються за нашу свободу і гідність», — наголосив заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко.