У Центрі сучасної культури у Дніпрі 23 жовтня відкрилася виставка “Все для всіх”. Це спільна ініціатива закладу, Покровського історичного музею та шотландського університету Сент-Ендрюс, що зосереджена на ролі архівів у збереженні та переосмисленні культурної й історичної памʼяті. Журналістка Анастасія Шквира поспілкувалася з кураторками експозиції та з’ясувала, як виникла ідея і чому саме архів став ключовим елементом проєкту.
Початок роботи над виставкою пов’язують із 2024 роком, коли тривала наукова співпраця між Покровським історичним музеєм та Університетом Сент-Ендрюс за підтримки Британської ради в Україні. Після евакуації музею до Дніпра його директорка запропонувала університетським партнерам поєднати фотоматеріали покровського фотожурналіста Миколи Білоконя з британським архівом. Професорка та співкураторка Вікторія Донован ініціювала включення до проєкту архіву документальної фотографки Френкі Раффлс.
“Раффлс була феміністською документальною фотографкою та намагалася знайти зв’язки між жінками-робітницями Шотландії та радянськими жінками у своїй фотографії. Цей проєкт став основою нашої спільної роботи, і в партнерстві з DCCC ми почали формулювати ширшу ідею виставки про архіви та солідарність”, – зазначає Вікторія Донован.
Кураторки наголошують, що експозиція порушує тему ролі архівів у час війни. Документування повсякденності, за їхніми словами, стає способом збереження спадщини в умовах воєнної небезпеки. Війна в Україні нині вважається “найбільш документованою”, а по країні з’являються нові форми народного архівування, що трансформують уявлення про роботу з історичною пам’яттю.
Окремий акцент виставки зроблено на архівному значенні Покровська. В її основі – фотофонди газети “Маяк”, де Микола Білоконь працював фотожурналістом і фіксував різні сфери міського життя: від колгоспів і заводів до музичних колективів, клубів для людей з інвалідністю та пологових будинків. У період після розпаду СРСР він перейшов до корпоративної фотографії, документуючи зміни міського середовища.
“У підсумку маємо архів, сповнений суперечностей, який відмовляється від однорідного політичного наративу і в якому місця та люди показані у спосіб, що демонструє їхню трансформацію в часі. Такий архів нині неоціненний, коли війна знищує місто і здатність зберегти його множинність, а спогади перетворюються на ностальгію”, – пояснює Вікторія Донован.
Попри різний досвід Раффлс і Білоконя, кураторки підкреслюють спільність їхніх підходів. У центрі їхніх знімків – життя робітничого класу на тлі політичних змін, міські та сільські ландшафти, а також особисті моменти, які вони знімали паралельно з професійною діяльністю.
“Та попри відмінності, вони мають багато спільного: обидва фіксували життя робітничого класу під час політичних змін, міські та сільські пейзажі та знімали інтимні моменти свого життя поряд із професійною діяльністю. А поєднання цих колекцій дозволило нам ставити актуальні запитання: яку політику відображає зображення? Як воно стає частиною архіву, що розповідає про зниклі чи стерті місця? Та як працювати з такими архівами у час драматичних трансформацій?” — зазначають кураторки.
З початком повномасштабної війни зросла підтримка цифрових архівів: оцифровують державні, приватні та корпоративні зібрання, зокрема й матеріали з Telegram-каналів. Фізичні ж архіви стали менш доступними через евакуацію або знищення, як сталося з Маріупольським музеєм і низкою локальних колекцій на Сході.
“Це одна з причин, чому до виставки ми додали фізичні об’єкти, що демонструють різні матеріальності архіву. Наприклад, «Сімейний альбом» Олі Єрємєєвої, який відвідувачі переглядають у білих рукавичках, виглядає особливо цінним і крихким у цей час, коли архіви стають більш віртуальними”, — пояснює Вікторія Донован.
У проєкті беруть участь художники та мисткині з України та світу, чиї роботи звертаються до тем документування і збереження історії. Серед представлених авторів: Катя Бучацька, Софія Гера та Каміла Янар, Лія Достлєва, Оля Єрємєєва, Олеся Кашивська, Яна Кононова, Тетяна Костюченко, Еліас Парвулеско, Адріан Пепе, Клеменс Пул, Ангеліна Рожкова, Селма Селман, Тако Таал та Валерія Федоренко.
Деякі учасники створювали свої роботи спеціально для експозиції. Гондураський художник Адріан Пепе організував воркшопи в Бейруті та Дніпрі, використовуючи знайдені викрійки швейної фабрики “Веселка” з Покровська. Учасники приносили важливі для себе речі та створювали нові образи за історичними лекалами, що автор трактував як спосіб відновлення досвіду, пам’яті та пошуку нових форм творчого переосмислення.